Раб Ісуса Христа Гаврилюк Анатолій Петрович народився в сім’ї віруючих. Він зростав у родині, яка шанувала Бога та служила Господу Ісусу Христу. Ще з дитинства він бачив віру своїх батьків та чув ревні молитви до Бога.
Під час служіння в армії молодий Анатолій пережив у своєму серці зустріч з Господом –зустріч, яка змінила його життя. Він чітко та повністю усвідомив, що ніколи не буде своїм у цьому світі.
Наука на колінах
Після повернення з армії молодий чоловік усім серцем прагнув бути серед святих Божих та більше пізнавати Бога. Все це відбувалося наприкінці сімдесятих років, в часи, коли в Україні майже усі живі Божі церкви були у підпіллі, а за віру в Господа радянська влада багатьох віруючих ув’язнила. Попри всю небезпеку навколо, Анатолій зробив свій вибір, і його шлях зростання у Христі розпочався.
Молодий чоловік став слухняним та завзятим учнем Ісуса Христа. Дух Святий хрестив його вогнем, дав йому молитовний дар і бажання вивчати Боже Слово, щоб виконувати його.
Усю цю Божу науку Анатолій вивчав не у світлих та просторих кабінетах, як студент. Ні, ця наука здобувалася під час перерви на важкій роботі на будівництві. Він шукав тихе місце, щоб на колінах молитися до Бога у дусі, аби Господь наповнював його Духом Святим і відкривав Свою волю. Він молився і молився – намагався не гаяти часу не тільки на роботі, а й під час поїздки у метро чи автобусі.
Бог є вірний: Він почав відповідати на молитви, особисто вкладаючи розуміння у серце Анатолія. Бувало й таке, що Господь давав йому пророче Боже Слово через інших служителів.
Родина
Саме так, за Божим благоволінням, він одружився із прекрасною дівчиною, яка всім своїм серцем служила Господу Ісусу Христу. Молода сестра Катерина, отримавши пропозицію, погодилася бути Анатолію вірною помічницею в усьому.
Молоде подружжя з ранку до вечора важко працює, а після роботи — служіння, молитви, зібрання, а ще хор. Вони обоє люблять славити Бога у піснях, тож приділяють час і для вивчення псалмів. Що їх мотивувало? Їхні серця палали вогнем та бажанням пізнавати Того, Хто їх кохає, Того, Хто пообіцяв вічне життя.
Господь не барився і поступово проводив їх далі Своїми рівнями зростання, щоб досягти певної цілі. Анатолій став батьком. У них із дружиною народився перший син, а потім ще четверо дітей.
І ось у тридцять два роки він — багатодітний батько, який має дружину, п’ятеро дітей, важку роботу, різні служіння у церкві, молитви дорогою, молитви скрізь, читання Біблії та різної духовної літератури вночі. Часто траплялося так, що на багатьох була одна книжка і тримати її у себе дозволялося день-два, не більше, а потім треба передати її для вивчення комусь іншому. Тож для читання залишалася лише ніч. Отакий є розпорядок життя у людини, яка має велике бажання знати Бога та догоджати Йому!
Свобода і нова церква
Кінець вісімдесятих років. Момент, на який віруючі чекали десятиліттями. Свобода для проповіді Євангелії. Церкви починають виходити із підпілля. Дух Святий дає людям бажання каятися та навертатися до Бога. Початок народження нових церков.
Саме 1990 року у Києві народилася церква «Живе Слово». Це був той час, коли для багатьох віруючих відкрилася можливість виїхати за кордон, а Господь почав говорити до Анатолія, повчаючи його через сни. Багато його друзів виїхали, а він залишився, щоб звершувати волю Божу в Україні.
У ті часи вірний брат Анатолій не міг навіть уявити, що приготував йому Господь і якою буде його історія життя, щоб прославилось ім’я Ісуса Христа і здійснилася Божа воля.
Обраний пастором
Першою несподіванкою стало те, що серед багатьох братів Господь обрав пастором церкви і помазав дуже скромного і некрасномовного брата Анатолія. Його рукопоклали на пастирську працю, яку він ще деякий час поєднував зі своєю роботою на будівництві.
Гаврилюк Анатолій Петрович став пастором церкви восени 1990 року. Бог знав, що в його серці не буде тісно нікому. Розпочалася довга, у тридцять шість років, історія пастора – історія, автором якої є Сам Господь.
Завжди маючи у серці спрагу, пастор не зупинявся на досягнутому. Він прагнув пізнавати Боже Слово більше. І Господь відповів. У 1993 році Господь дав пастору знайомство, а потім плідну працю (дотепер) із християнським коледжем CLST. Пастор навчався сам і мотивував усіх до навчання, до молитви у дусі і послуху Духу Святому.
Служіння єпископа
У 1994 році, під час утворення Об’єднання незалежних харизматичних християнських церков України (Повного Євангелія), пастор отримав посаду президента, а вже у 2014 році назву цієї посади замінили на «старший єпископ». Весь цей час, маючи певні зобов’язання і відповідальність як старший єпископ, Анатолій Петрович також служив пастором у церкві. Він наполегливо навчався та здобув богословську освіту, отримав ступінь почесного доктора богослов’я.
Служіння єпископа також було пов’язане із розбудовою нових церков та духовним наставництвом молодих служителів. Завдяки милості Божій, у смиренні та помазанні Духа Святого, Анатолій Петрович старанно виконував усі обов’язки, піклуючись не про своє, а про Боже. Він робив усе для слави Божої та для збудування Церкви Божої на землі. Пізніше Господь почав використовувати єпископа-пастора не лише у Києві та області – Його дороги почали сягати далеко за кордони України. Все сталося так, як колись було сказано у пророчому Божому слові до Анатолія.
Десятки тисяч кілометрів доріг, сотні перельотів літаком, проповіді, лідерські зустрічі, конференції, викладання тем у біблійних класах, відвідування сімей, консультації, пости, молитви, зустрічі у різних форматах, на різних рівнях… Все це — служіння єпископа Анатолія Петровича перед Богом. А ще, як завжди, він – уважний та ніжний чоловік для своєї дружини, турботливий тато для синів та дочок, добрий дідусь для онуків. Такий він перед Богом вдома.
Усі ці завдання Анатолій Петрович виконував із гідністю, завжди покладаючись на Божу любов та благодать. Він сам став людиною благодаті – тобто людиною із серцем, сповненим Божої любовї до людей, і ця любов проявлялась у всьому.
Спадок, що не минає
Можливо, хтось не мав нагоди познайомитися особисто з єпископом або не наважувався підійти до нього ближче, щоб дізнатися, який він є. Пропонуємо вам послухати його проповіді, бо він говорив те, у що вірив і як жив. Він такий був і таким залишається.
Усі його послання, його слова, віру, наміри, дії та весь сенс його життя можна окреслити так:
- Послух Богу та Писанню.
- Прославлення та щире поклоніння — стиль життя і важливе служіння перед Богом, а не «розігрів» перед проповіддю.
- Скромність, смиренність, простота у Христі.
- Терпіння та довготерпіння.
- Завжди пробачати, не засуджувати і не згадувати неприємне минуле.
- Уважно слухати людей та співчувати іншим.
- Не спішити щось відповісти по-людськи, а дочекатися поради від Господа.
- Бути щедрим не лише тоді, коли у тебе самого багато.
- Тримати своє слово.
- Не боятися пробувати щось нове в Господі, навіть якщо це поза межею розуміння.
- Вести духовні битви у молитвах та постах.
- Бути вірним покликанню.
- Не порівнювати себе з іншими.
- Не намагатися бути «господом» для людей, а скеровувати та заохочувати їх до особистих стосунків з Ісусом Христом.
- По-справжньому щиро любити Ізраїль та служити йому.
- Завжди вірити та перемагати силою Духа Святого.
- З радістю та надією дивитися у майбутнє.
- Все робити лише для слави Божої в ім’я Ісуса Христа.
- Чекати та плекати прихід Господа.
Своїм життям Анатолій Петрович установив високі стандарти служіння, щоб кожен, хто його знав або почує про нього, мав приклад для наслідування.
Гаврилюк Анатолій Петрович, раб Ісуса Христа, єпископ та пастор, – справжній батько, який пізнав Споконвічного.
